Тематичний напрям 6.

Тематичний напрям 6.

Політико-правові проблеми розвитку суспільства

ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРОВЕДЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО КОНТРОЛЮ ЗА ДІЯЛЬНІСТЮ ОРГАНІВ ВЛАДИ

Линник Роман Вікторович,

здобувач кафедри права та європейської інтеграції Харківського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України

Досвід провідних демократичних держав світу свідчить про важливість та необхідність контролю за діяльністю органів публічної влади з боку громадянського суспільства, оскільки в цій сфері суспільних відносин існує ризик порушення прав людини. Участь у громадському контролі широкого кола ініціативних та зацікавлених громадян є головною умовою організації ефективного контролю за дотриманням законодавства державними службовцями і посадовими особами місцевого самоврядування. Однак такий контроль потребує не тільки активної участі громадян України, а й розвитку належної законодавчої бази.

Одним з основних міжнародних договорів, застосування якого є актуальним для вирішення завдань громадського контролю, є Європейська конвенція з прав людини, а також протоколи до неї. Конвенція передбачає судовий механізм захисту порушених прав і свобод, закріплених цім документом. У разі визнання Європейським судом з прав людини порушення Конвенції, держава несе відповідальність перед міжнародною спільнотою, зокрема перед Радою Європи. 

Національну правову базу складають закони України: «Про громадські об’єднання» від 22.03.2012 № 4572-VI, «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР, «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI, «Про внесення змін до Закону України "Про інформацію”» від 13.01.2011 № 2938-VI, «Про очищення влади» від 16.09.2014 № 1682-VII, «Про засади запобігання і протидії корупції» від 07.04.2011 № 3206-VI, «Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки» від 14.10.2014 № 1699-VII, «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII, «Про здійснення державних закупівель» від 10.04.2014 № 1197-VII; постанови Кабінету Міністрів України: «Питання проведення антидискримінаційної експертизи та громадської антидискримінаційної експертизи проектів нормативно-правових актів» від 30.01.2013 № 61, «Про затвердження Порядку проведення громадських слухань щодо врахування громадських інтересів під час розроблення проектів містобудівної документації на місцевому рівні» від 25.05.2011 № 555, «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» від 03.11.2010 № 996, «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» від 05.11.2008 № 976, інші нормативно-правові акти. 

Правовий статус громадських організацій визначено Законом України «Про громадські об’єднання», стаття 21 якого визначає такі права:

1) вільно поширювати інформацію про свою діяльність, пропагувати свою мету (цілі);

2) звертатися у порядку, визначеному законом, до органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб з пропозиціями (зауваженнями), заявами (клопотаннями), скаргами;

3) одержувати у порядку, визначеному законом, публічну інформацію, що знаходиться у володінні суб’єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації;

4) брати участь у порядку, визначеному законодавством, у розробленні проектів нормативно-правових актів, що видаються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування і стосуються сфери діяльності громадського об’єднання та важливих питань державного і суспільного життя;

5) проводити мирні зібрання;

6) здійснювати інші права, не заборонені законом.

Громадське об’єднання зі статусом юридичної особи має право брати участь у порядку, визначеному законодавством, у роботі консультативних, дорадчих та інших допоміжних органів, що утворюються органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування для проведення консультацій з громадськими об’єднаннями та підготовки рекомендацій з питань, що стосуються сфери їхньої діяльності тощо [1].

Сучасне викладення прав громадських об’єднань відповідає у цілому європейським стандартам, однак нечіткість правових норм призводить до зловживань з боку державних службовців і зведення громадського контролю нанівець.

Так, представник громадського об’єднання вправі отримувати інформацію про діяльність органу публічної влади, якщо таке не заборонено законодавством. Аналіз переліків службової інформації, затверджених центральними органами виконавчої влади в нашій країні, а також Конституційним Судом України, дозволяє стверджувати про їх невідповідність духу та букві Закону України «Про доступ до публічної інформації», зокрема, вимогам ч. 2 ст. 6 та ст. 9 закону. Для прикладу, Конституційний Суд України до переліку службової інформації відніс: конституційні подання і звернення, науково-експертні висновки. 

Більше того, віднесення подань та звернень до службової інформації не узгоджується з практикою Європейського Суду прав людини, зокрема з рішенням у справі «Tarsasag A Szabadsagjogokert» проти Угорщини» [2], в якій мова йшла про відмову Конституційним Судом Угорщини у наданні конституційного подання на інформаційний запит. Європейський суд відзначив у цьому рішенні, що «подання скарги з метою абстрактного розгляду законодавства, особливо з боку депутатів парламенту, безумовно є питанням, що викликає суспільний інтерес... Монополія Конституційного суду на інформацію є одним з видів цензури і може призвести до того, що засоби масової інформації та громадські контролери не зможуть виконувати свою життєво важливу роль, пов’язану з наданням точної та достовірної інформації з питань, що викликають зацікавленість спільноти у громадських дискусіях». 

Виправити ситуацію, що склалася з можливістю ознайомлення з документами органів публічної влади в Україні, можна лише уточнивши законодавство про інформацію і права громадських об’єднань, які можуть «не лише звернутися …» до органів влади, а й «отримувати інформацію».

Надзвичайно серйозною залишається проблема корупційних проявів під час державних закупівель. За інформацією Служби безпеки України, втрати від корупційних оборудок під час проведення процедур державних закупівель становили 10-15 відсотків (35-52, 5 млрд гривень) видаткової частини державного бюджету щороку. За даними офіційної статистики за 2013 рік, загальна сума коштів за укладеними договорами у звітному періоді для закупівлі товарів, робіт і послуг становила майже 186 млрд гривень. Значна частина закупівель здійснюється поза межами державного контролю за неконкурентною процедурою (в одного постачальника). У 2013 році за цією процедурою проведено майже 50 відсотків усіх закупівель [3].

Посилити громадський контроль у даній сфері можна за допомогою системи заходів:

1) внести зміни до Закону України "Про здійснення державних закупівель" з метою посилення громадського контролю;

2) не допустити участі в державних закупівлях недобросовісних учасників, зокрема:

- створити реєстр недобросовісних учасників державних закупівель;

- допускати до участі в процедурах закупівель тільки тих осіб, які подадуть витяг про їх відсутність у реєстрі недобросовісних учасників державних закупівель;

3) запровадити систему електронних закупівель, розкривши інформацію для всіх зацікавлених осіб;

«4) розширити доступ до інформації про закупівлі, зокрема шляхом оприлюднення договорів про закупівлі» [2].

Практика діяльності громадських організацій у Харківській області свідчить про форми контролю, які найчастіше застосовуються. Це – громадські ради; консультації; обговорення законопроектів; інформування; моніторинг діяльності органів публічної влади. Актуальними залишаються питання проведення громадських експертиз і залучення до процесу державного управління «громадських інспекторів».

Необхідні кроки щодо врегулювання громадського контролю:

·  чітко визначити права громадських організацій (щодо отримання інформації від органів публічної влади та участі у нарадах, інших засіданнях органів влади);

·  розробити і затвердити Положення про громадських інспекторів (у тому числі які приймають участь у судових засіданнях);

·  визначити порядок призначення громадських інспекторів (чіткі вимоги до кандидатів);

·  затвердити механізм координації діяльності громадських інспекторів з органами влади;

·  чітка регламентація прав та обов’язків громадських інспекторів, види їхньої відповідальності;

·  визначити підстави і процес позбавлення повноважень громадського інспектора.

Таким чином, головний принцип громадського контролю – забезпечення "відкритості" установ бюджетної сфери для суспільства, представники якого поряд із здійсненням контрольної функції повинні брати реальну участь у вирішенні питань місцевого значення, не реалізується повною мірою. 

За сприятливих умов громадський контроль може стати одним з основних засобів впровадження ідей і традицій громадянського, демократичного суспільства. 

Список використаних джерел:

1. Про громадські об’єднання: Закон України від 22.03.2012 № 4572-VI // Офіційний вісник України. – 2012. – № 30. – Ст. 1097.

2. Справа Tarsasag A Szabadsagjogokert» проти Угорщини. Історичне рішення Європейського суду з прав людини [Електронний ресурс]. – Режим доступу: // http://www.khpg.org/index.php?id=1241463238

3. Про засади державної антикорупційної політики в Україні (Антикорупційна стратегія) на 2014-2017 роки: Закон України від 14.10.2014 № 1699-VII // Офіційний вісник України. – 2014. – № 87. – Ст. 2473.